Переваги та недоліки використання

За кордоном в останні кілька років технології Web 2.0 стали все частіше використовувати як платформи для організації інформаційно-освітнього простору. Так, у Великобританії ці цифрові технології активно застосовують на рівні як масштабних проектів, що охоплюють усю мережу університету, так й окремих академічних програм та курсів. В України їхнє використання у навчальному процесі у вищій школі можна умовно розділити на дві групи: застосовуються обов'язково й систематично протягом усього періоду навчання; використовуються фрагментарно. До першої групи, наприклад, можна віднести дисципліни з вивчення сервісів Інтернет. Навчальних курсів, що належать до другої групи, значно більше. У процесі їхнього опанування студенти мають можливість вибору між використанням технологій Web 2.0 та інших, більш звичних технологій (електронної пошти, форумів, чатів тощо). Ключова проблема впровадження технологій Web 2.0 в освіту не в них і навіть не в методиках, а все-таки в людях: викладачах і студентах, у наявності чи відсутності в них готовності до відкритої й активної життєвої позиції, у зміщеному уявленні про цінності володіння інформацією. Мережа надає можливості, яких не було десять—двадцять років тому: миттєва комунікація між користувачами, незалежно від їхнього географічного місця розташування, можливостіспільної синхронної та асинхронної творчої роботи, якісно нові способи представлення й взаємодії з інформацією, колосальні інформаційні обсяги, доступні кожному. Інформація, надана викладачем, уже не єдине джерело, і він має враховувати це у своїй роботі. Якщо навіть не організовувати творчу активність молоді, вона все одно існуватиме, виникатимуть спонтанні мережні співтовариства тощо.

Із викладеного можна зробити висновки, що застосування Web 2.0 в освіті — це своєрідний виклик і протии ставлення традиційній українській системі освіти. Так, усі елементи, що були ініційовані цією цифровою технологією, та освітні моделі, що виникають на її основі, включають, наприклад, елементи синдикації (RSS), до яких можна віднести одночасне опублікування навчального курсу на декількох освітніх порталах, компіляцію курсу з кількох частин різних авторів, створення каталогів освітніх ресурсів (здебільшого дистанційних курсів) із зрозумілим та прозорим рейтингом, щоб студенти мали змогу з усієї значної кількості навчальних курсів обрати "кращий" і після його прослховування оцінити цей освітній ресурс. Такий стан речей породжує конкуренцію між викладачами, які прагнутимуть оптимізувати навчальний матеріал, удосконалити форми його викладення. А це сприятиме підвищенню рейтингу викладачів, зацікавленості студентів.

 Обмін знанням проходить одночасно в кількох напрямах: від викладача до студента, від студента до студеyта і від студента до викладача, що одразу перетворює ієрархічну структуру взаємин у мережну. Під час вивчення курсу з'являється можливість поставити запитання не тільки одному професіоналу-викладачу, але також і ширшому колу експертів. Інформаційні технології при цьому сприймаються в якості "крейди 2.0" або "дошки 2.0", тобто інструментів, що становлять інфраструктуру, за допомогою якої можна значно підвищити доступність програм навчання, зробити їх більше користувацько- та клієнтоцентричними, тобто адаптувати курси під цільову аудиторію, провести їхню каталогізацію тощо з єдиною метою — підвищити доступність та якість освіти.